Самый сильный тыл на долгие годы мы приобретаем как раз в измальстве. Об этом и писал Виктор Петрович Астафьев. Любовью к своему родному человеку, к бабушке, проникнута одна из глав сборника "Последний поклон” — "Конь с розовой гривой”. Это ж мечта всех деревенских малышей. Он белый-белый, этот конь. А грива у него розовая, хвост розовый, глаза розовые, копыта тоже розовые

Ким вас лякають батьки, коли ви їх не слухаєтеся чи, скажімо, хочете ще побалуватись – а вже давно час вкладатися в ліжечко? Бабаєм? Бабою Ягою? Страшним Дідом? А ось на Слобожанщині такий персонаж – Чакалка!

Гадаєте, все це вигадки дорослих, а насправді Чакалка ніколи нікого не забирала до темного-темного лісу? Ох, ні… Принаймні дівчинка Стефа і її друзі чудово знають, як воно все відбувається насправді і з чим можна зіткнутися ТАМ! Знають, що буває з акулою, котра проковтнула шльопанці; від чого шаліє великий український мореплавець Миклухо-Маклай; якою гидотою Чакалка годує поцуплених дітлахів; ба навіть бачили заповітну мрію кожного шкодливого учня – справжнісінькі руїни школи!

А про все це вам із добрим гумором оповів колись дуже серйозний і страшенно дорослий письменник Іван Андрусяк, котрий стверджує, що за час написання цієї повісті й сам геть здитинів…

«І - що найголовніше: Андрусяк створив у своєму тексті образ батька, який може те, що - за твердженням американського психолога Джона Мак Дауела - сучасним батькам найбільш важко: бути героєм для своєї дитини»